РЕАКЦІЇ ДІТЕЙ НА ПСИХІЧНІ ТРАВМИ

   Становище дітей вимушених переселенців – глобальна проблема сучасності, характерна і для сучасної України.  У періоди посилення соціальної напруженості, особливо в періоди війн, вимушеним переселенцям доводиться переносити дуже тяжкі випробування, включаючи геноцид, масове винищення людей, руйнування звичного життя, розпад громади, розмивання сімейних зв'язків тощо. Діти вимушених переселенців переживають багато різних психічних травм. 

   Певний стрес вимагає від дитини розвиненої здатності долати його. Що сильніший стрес, то більше життєвих ресурсів потрібно дитині, щоб успішно подолати його. Зіткнувшись із наслідками психічної травми, батьки часто намагаються зрозуміти, як найкраще реагувати на зміни у своїх дітях і, як правило, недооцінюють, як діти страждають від психологічних та інших проблем. Діти багато думають про війну та насильницькі події й довго після цього реагують на них. Травмівні події залишають у психіці дитини глибокий слід, який довго зберігається у пам'яті. Діти, які були свідками надзвичайної ситуації, зазнають нічних кошмарів, їх переслідують страх, нав'язливі картини побаченого, у них формується стійкий невротичний синдром. Діти дуже змінюються емоційно. Стають легко дратівливими, тривожними, плаксивими. Батькам важко змиритися з бурхливими та тривалими реакціями своїх дітей, бо їм нестерпно бачити їх поганий стан.  

   Багатьом дітям, які тривалий час жили в умовах війни або пережили втечу, важко зрозуміти те, що вони пережили. Поступово, коли вони навчаться жити у небезпеці там, де немає війни, важливо, щоб вони отримали просте пояснення того, що вони відчули у своєму рідному місці під час втечи, і чому зараз знаходяться на новому місці. Це допомагає впорядкувати думки і зрозуміти те, що з ними відбувається, і чому було так важливо тікати. Важливо знати, як дитина реагує на пережиті травмівні події. 

   Найближчі наслідки психотравми: 

- відсутність проявів. Іноді в найближчий після травмівної події період у людини не спостерігається ніяких проявів, і можна вважати, що травма подолана. Однак відсутність реакції в момент травми не завжди означає благополучний результат в майбутньому і можливо подальше загострення; 

- емоційні прояви. Під час травмівної події емоція виникає після усвідомлення загрози, небезпеки. Вона характеризується переживаннями сильного страху та різними нейровегетативними проявами: потовиділення, тремтіння, пришвидшене серцебиття. Після того як небезпека минула, може виникнути емоційна розрядка, що проявляється в приступах плачу, тривоги, тремтіння, словесного потоку; 

- стан загострення – може проявитися одразу після усунення небезпеки або через деякий час, коли щось раптом нагадає про травматичну подію, в момент раптового пробудження суб’єкта, викликаного кошмаром травми, при виникненні думки, пов’язаної з психотравмою. 

Прояви посттравматичного стресу у дітей: 

- підвищена тривожність. Тривожністю зазвичай називають підвищену схильність відчувати занепокоєння. Людина відчуває постійний несвідомий страх, невизначене відчуття небезпеки. Будь-яка подія сприймається як несприятлива та небезпечна. Тривожна дитина постійно пригнічена, перебуває насторожі, їй важко встановити контакт з оточуючими, світ сприймається як страшний і ворожий. Постійно закріплюється занижена самооцінка та похмурий погляд на своє майбутнє. У якихось ситуаціях тривога виправдана. Коли ми наражаємося на небезпеку, наш мозок стає пильнішим. Він особливо чутливий до всього, що попереджає про небезпеку, навіть ті сигнали, які є абсолютно безпечними, наприклад звуки чи рух, можуть сприйматися як небезпечні. Чутливість може бути підвищеною протягом тривалого часу після зникнення небезпеки. Це виявляється у підвищеній потребі бути разом, стає важко зосередитися, виникають проблеми зі сном, є страх втрати близьких і виникає потреба перебувати поруч із тими, хто дає почуття захищеності. У дітей може розвинутись те, що називається страхом розлуки. У таких випадках їм потрібно, щоб батьки постійно перебували в полі їхнього зору. Діти різного віку бояться, що з батьками може щось трапитися. 

   Ознаки тривожності у дітей. 

 Дитина не може довго працювати, не втомлюючись. 

 Їй важко зосередитися на чомусь. 

 Будь-яке заняття викликає у неї зайве занепокоєння. 

 Під час виконання завдання дитина дуже напружена. 

 Соромиться частіше за інших. 

 Часто говорить про напружені ситуації. 

 Червоніє в незнайомій обстановці. 

 Скаржиться, що їй сняться страшні сни. 

 Руки у неї зазвичай холодні та вологі. 

 Сильно потіє, коли хвилюється. 

 Немає гарного апетиту. 

 Спить неспокійно, засинає насилу. 

 Полохлива, багато що викликає в неї страх. 

 Зазвичай стурбована, легко засмучується. 

 Часто не може стримати сльози. 

 Погано переносить очікування. 

 Не любить братися за нову справу. 

 Не впевнена у собі та своїх силах. 

 Боїться зіткнутися з труднощами. - нав'язливі думки. 

     Все, що важливе і небезпечне, запам'ятовується легко. Це відбувається тому, що ми маємо швидко виявити нову небезпеку, але ще й тому, що ті речовини, які при почутті страху викидаються в кров, впливають на наші спогади. Коли ми зазнаємо екстремальних ситуацій, то спогади про них можуть міцно засісти в мозку. Зорові та слухові враження, відчуття, смаки та запахи, які супроводжують такі ситуації, можуть відкластися глибоко у пам'яті. Пізніше вони повертаються у формі болісних спогадів, людина начебто заново переживає ці події (вони називаються ретроспективними кадрами). Все, що нагадує про подію, наприклад, запах, може змусити пережити її. Коли небажані спогади виникають, вони можуть порушити концентрацію та процес сприйняття нових речей, тому важливо, щоб дитина навчилася способів контролювати такі спогади. Думки, почуття та спогади можуть залишатися в мозку протягом тривалого часу. Нав’язливі думки можуть проявлятися таким чином. Дитина постійно промовляє одну й ту саму думку, повертається до тих самих спогадів – як у формі зорових образів, так і у формі внутрішньої мови. Дитину може турбувати нав'язлива думка про забруднення. Їй завжди хочеться вмитися, уникати брудних місць. Вона може вимагати суворого порядку в будинку, симетрії у розташуванні предметів. Якщо щось порушується у її звичках, це викликає підвищену тривожність, дратівливість. Дитина також може бути стурбована своїм здоров'ям та здоров'ям своїх близьких; 

- уникнення та тривожність. Звичайною реакцією на травму є спроба уникати того, що нагадує про подію. Люди, зовнішні нагадування (звуки, запахи тощо) або внутрішні нагадування (спогади та думки) можуть змусити дитину намагатися уникати ситуацій, пов'язаних з минулими подіями. Тому вони можуть уникати тих речей, якими вони займалися раніше і таким чином живуть більш обмеженим життям. Водночас вони відчувають тривогу, оскільки  перебувають на сторожі, і ті речовини, які надходять у кров, посилюють тривожність, тому що готують їхню небезпеку. Поступово ці реакції виснажують як фізичні, так і психічні ресурси дитини, і вона може стати пасивною, бездіяльною чи бездушною. Посттравматичні реакції можуть тривати місяцями, інколи ж і роками після травматичної ситуації; 

- сум і туга. Деяким дітям довелося пережити смерть близьких членів сім'ї, друзів, сусідів. Всі діти втратили будинки, школи та захищеність. Це викликає природні почуття втрати, туги та смутку. Діти можуть швидко перемикатися від одного почуття до іншого і можуть замкнутись у собі, якщо почуття виявляться надто сильними. Батьки можуть допомогти дітям регулювати інтенсивність таких реакцій, щоб таким чином дитина з кожним разом могла б все більше контролювати свої почуття. Пояснення того, що відбувається зараз, що трапилося раніше, про причини війни, допомагають дітям упорядковувати сильні почуття, які вони носять у собі через травмівні та болісні спогади. Горе – це природна емоційна реакція, яку ви чи ваша дитина можете відчувати через чиюсь смерть під час травматичної події. Немає правильного або неправильного способу сумувати, але ви можете відчувати, що ваша дитина стривожена, налякана, засмучена, в стані апатії або її мучить безсоння. Є прості речі, які ви можете зробити, щоб допомогти: поясніть, враховуючи вік дитини, що сталося, і дайте їй зрозуміти, що вона може будь-коли обговорити з вами цю подію та свої переживання;

 

- дратівливість та гнів. Однією з поширених змін, які батьки помічають у часи криз та змін, може бути збільшення бійок та агресії у грі й поведінці дітей. І це засмучує та турбує батьків. Місце, де ви живете, і досвід, який був у дитини, можуть вплинути на те, як вона поводиться. Переживання чи спостереження насильства може підвищити ймовірність того, що діти самі демонструватимуть таку поведінку. Іноді щось може нагадувати їм про те, що їх засмутило, і це може призвести до їхньої агресивної поведінки. Вони можуть відтворювати агресію, яку бачили. Це природно і зрозуміло, тому що діти можуть відчувати гнів щодо певної події. Гнів може бути спрямований проти тих, хто, на їхню думку, несе відповідальність за ситуацію, що склалася, а також проти батьків, які не змогли їх захистити, або проти інших, або проти себе. Поганий сон, обмежені умови життя і високий рівень споживання психічної енергії можуть погіршити становище, а це, природно, ускладнює щоденне виховання дітей; 

- почуття провини. Почуття провини (негативні настанови, за яких нам здається, що вчинені нами вчинки – а в деяких випадках і ми самі – є причиною бід інших людей) має різноманітні прояви і не завжди безпосередньо стосується «вини» чи «винності». Це почуття може з'явитися не лише там, де людина могла б бути винною. Воно може виникнути у будь-якій ситуації, де був сильний стрес (мовою психології – травма). Виникнувши в психіці людини, це неприємне почуття виконує важливу функцію – допомагає пристосуватися до важкої ситуації, щоб пережити її з меншою шкодою: замість того, щоб фокусуватися на травмуючій ситуації, ми дивимося на почуття провини, тому що це не так боляче і вимагає менше внутрішньої роботи. Діти (і дорослі) часто звинувачують себе за те, що вони вчинили, сказали чи подумали (або не вчинили, не сказали чи не подумали). На жаль, у багатьох випадках для цього немає жодних підстав. Вони можуть думати, що могли б врятувати когось у човні, могли забрати когось із собою під час втечі, повинні були взяти на себе більше відповідальності за своїх молодших братів і сестер та ін. Особливо, якщо вони відчувають сором за те, що вчинили або за свої думки, – це може негативно впливати на їхню самооцінку. Втрата будинку, друзів, всього, що у них було і свого місця в колі друзів, викликають підвищену невпевненість у собі. Багато дітей кажуть, що вони почуваються марними, тому що втратили все. У такому разі має сенс підкреслити, як багато вони означають, і що потрібно сподіватися на краще майбутнє; 

- труднощі з концентрацією та пам'яттю. Багато дітей високо цінують освіту і намагаються старанно навчатися у школі. Але батьки мають бути готові до труднощів зі сном, концентрацією уваги тощо, які можуть сигналізувати про проблеми. Формування добрих взаємин із дітьми допоможе виявити труднощі на ранньому етапі. Враховуючи втрату енергії, нав'язливі думки, страх перед невідомістю та велику невпевненість у завтрашньому дні, не дивно, що багатьом дітям важко запам'ятовувати речі та зосереджуватися. Це ускладнює пізнання нових речей, особливо навчання у школі, де потрібна велика концентрація уваги; - поганий сон. У досить великої кількості дітей виникають проблеми зі сном – це пов'язано як зі сном, так і з пробудженням. Коли мозок перебуває у стані тривоги, то людині важко заснути, і спить вона не так глибоко, як могла б. Деякі діти бачать уві сні кошмари, жахіття. Таке явище спостерігається зазвичай у першій половині сну. Через емоційне чи фізичне перенавантаження головний мозок дає збій, продукуючи кошмари. Таке порушення сну у дитини може розвиватися лише на тлі дуже сильного емоційного потрясіння. При порушенні під час сну дитина може кричати, здійснювати активні рухи і навіть схоплюватися з ліжка. Пульс завжди високий. Виступає рясний піт; 

- фізичні симптоми. Реакція дітей може виражатися і у фізичних симптомах, таких як біль голови, біль у шлунку або в іншій частині тіла, поганий апетит та зниження ваги. Деякі можуть відчувати непритомні стани, схожі на епілептичні напади та щоденну втому. У таких випадках потрібно звернутися до лікаря, але найчастіше це пов'язано з почуттям страху або є наслідком спроб позбавитися хворобливих спогадів. Бесіда про страхи, запевнення в тому, що вони перебувають у безпеці, а пропозиція висловитись за допомогою листа, малювання, взяти під контроль спогади, може сприяти зменшенню симптомів. Заспокоюйте дитину. Залишайтеся поряд з нею і допомагайте їй почуватися в безпеці. Якщо дитина боїться залишатися без вас у дитсадку, скажіть їй, що ви йдете ненадовго. Розмовляйте з дитиною спокійним тоном, на рівні її і ваших очей. Це допоможе їй впоратися зі своїми емоціями та заспокоїтися. Допоможіть дитині висловити свої почуття; 

- соціальні взаємини. Становище вимушеного переселенця, у більшості випадків, означає, що діти втратили контакт зі своїми друзями, крім можливого контакту у соціальних мережах. Деякі здатні швидко завести нові знайомства в 16 новому місці проживання, але деякі уникають соціальних контактів, найчастіше, щоб захистити себе від нових втрат. Життя вимушеного переселенця може бути самотнім – особливо, якщо людина сумує за своїми друзями та іншими близькими, яких вони втратила; 

- інші реакції. Реакція на війну та втечу для деяких дітей може стати кроком назад у розвитку. Вони можуть знову почати мочитися під себе уві сні після того, як перестали користуватися підгузками, або почати говорити дитячою мовою. Це тимчасове явище і пройде, якщо ви, як батьки, будете терплячі, і не сердитиметеся на це. Деякі діти стають надто активними. Це може походити від того, що фізична активність тримає хворобливі спогади на відстані.